100 фактів про мене

[klangtao]

4. Моё любимое стихотворение.

Ми, пустоцвіти Божих існувань,
упившися зазиченою кров'ю
чужих чинінь, спливаєм за собою,
чекаючи загублених світань
вовіки й віки. Ніби місяці,
посріблені відбитим мертвим сяйвом,
не живемо, лише життя збавляєм,
пригашені відбитки на ріці
минулих літ. Зупину нам — нема.
Ми з себе витікаємо, як ріки,
лиш самотою й пам'яттю великі,
встромляємось між скелями двома,
аби ріка пливла, а ми стояли
і несобою самострумували.
Поезіє, покаро із покар,
моєї волі вікова в'язнице!
Всю мертву воду випий із криниці
жаги ж життя не вистудиш. Той жар
троюдить нас, запраглу палить душу.
Ми ж вічно прагнемо з води на сушу.

В. Стус, 9 червня 1972 р.

Только не спрашивайте, почему. Просто близко по мироощущению.
Кстати, Стус объявил ту роковую сухую голодовку протеста как раз в день моего шестнадцатилетия. В Шктлк намёк на это совпадение я оттенил дистрактором "осенью" (летом на самом деле). А скорбный двадцатилетний юбилей смерти совпал с годовщиной взрыва в Беслане. И прошёл практически незамеченным на фоне разборок между президентской и правительственной командами :(((((