Иер.13:23...

[klangtao]

У 1969 році відбувся перший колегіальний папський Синод, який роздумував про колегіальність на основі Другого Ватиканського собору. І такі зібрання до 1985 року функціонували як колегіальне тіло. Опісля, за кардинала Йосифа Рацінгера (теперішнього Римського архиєрея) було встановлено «закон лійки». Тобто відбувається процес збирання різноманітних пропозицій, думок, які потім переходитимуть через «горнило лійки», де Римський Архиєрей приймає остаточну думку. Поряд із тим позитивний поштовх до розвитку «колегіальності» надав кардинал Ґодфрід Данелс, і ця колегіальність основувалась на Святих Таїнствах. Далі відбулись дебати щодо «колегіальності» та «інкультурації». У їх часі Отці виступили проти римської централізації і за те, щоб статути Єпископських конференцій будувались на богословських основах. Однак в малих групах ситуацію «поміняли» і наслідком такої поведінки Римської курії стала девальвація статусу Єпископських конференцій, бо «сопричастя» було звужене до послуху центру. А у 1998 році вийшов апостольський лист «Apostolos suos», який зменшив роль Єпископських конференцій. Відтоді вони вже не є «особливою реалізацією колегіальності єпископа», хіба що діють одноголосно. Звідси можна робити висновок, що важливе питання для Другого Ватиканського собору втратило свою силу. Оскільки колегіальність Церков виявляється в місцевих Церквах, то теперішній Римський Синод Єпископів не виявляє такої колегіальності.

Щодо підготовки до Другого Ватиканського собору, то існувала ще одна утопія згідно з нею біля Папи повинен бути постійний законодавчий Синод, а курія була б його виконавчою структурою. Проте цього не сталося. Чому? Бо Другий Ватиканський собор став розглядати Церкву не з сторони місцевих Церков, а з погляду універсальної еклезіології, Але саме місцеві Церкви творять універсальну Церкву.

Да не вместит никогда Рим, ни при каком, курия-мать, аджорнаменте, принцип коллегиальности, сиречь молвить, православную экклезиологию. Треснет всё. Слишком много в консерватории менять надо.