Для "Парафіялки"

Прийшов бо був до вас Йоан дорогою правди, та ви не повірили йому; митарі й блудниці повірили йому, а ви, бачивши це, навіть потім не розкаялися, щоб повірити йому. (Мт. 21:32)

Дорога правди, яку явив собою Йоан Хреститель і яку запропонував Ізраїлю - в постійній відповіді на заклик "Покайтесь!" ("шуву" - наверніться, поверніться до Бога). Тому й стає вона спотиканням для "первосвящеників і старших народу": навіщо лікар здоровим? для чого готуватися тим, хто "завжди готовий", будучи на чолі народу Божого, народу обітниці, й "щодо справедливості в законі - бездоганні" (Флп. 3:6)? чи не зневажає таким чином ця дорога саму справедливість в законі? Навіть зміни в житті митарів та блудниць, що пішли нею, не дають відповідь на ці питання - отже й не переконують в її правоті.

Євангеліє не лише не для здорових, а для хворих - воно й не для успішних пацієнтів. Саме це, мабуть, найважче усвідомити більшості з нас в практиці християнського життя. І не в тому справа, що його надбання (здавалося б, плоди Духа, а не потуги гордовитої самоправедності) нібито нічого не варті для Бога. Вони варті, але як жертва Йому, а не актив нашого духовного рахунку.

Святі - це люди, які протягом всієї дороги, як на початку, вміють бачити на цьому рахунку нуль і тому прагнуть Бога. А щонайменше, здатні чути той заклик до навернення як спрямований саме до них і саме зараз.

Тож і притча про двох синів, покликаних до роботи в винограднику, підсумок якій підводять ці слова, може сприйматися перш за все як заклик до чесної самооцінки перед Богом й самим собою. За "не хочу" першого сина може ховатися (навіть від нього самого) "не можу, не готовий". Розкаяння, про яке йдеться далі, означатиме в такому випадку усвідомлення свого банкрутства, що маскується під вільне волевиявлення. Саме це - рішучий крок, бо праця в Божому винограднику завжди починається з власної душі, а полягає насамперед в тому, щоб дати діяти Господарю.

І таке вагання варте значно більшого, ніж самовпевнене "піду".